Техніки швидкої самодопомоги

Дзвіночками, на які ми мусимо звертати увагу, є наші емоції. Важливо навчитися їх усвідомлювати, ідентифікувати яку саме емоцію я зараз проживаю і яка причина викликала цю емоцію.

Ми не можемо відгородитися від своєї природи, ми можемо постаратися мінімізувати вплив наших емоцій на нашу здатність логічно мислити, цілеспрямовано діяти і конструктивно взаємодіяти в межах нашого проекту і в житті.

Цілі рф будуть обговорюватися нижче, але саму логіку впливів ми маємо зрозуміти одразу: їхня ціль — перемогти нас. Їхня перемога базується на нашій неспроможності опиратися. Зламати волю до боротьби та перемоги можуть конкретні переконання і психологічні стани: страх, відчай, безнадія, безпомічність, зневіра, безвихідь, розколювання на «свій-чужий» в межах української громади.

Сигнали, які не можна ігнорувати:

Якщо під час прочитання тексту/перегляду відео вам хочеться встати і йти когось карати, або щоб хтось когось покарав, — це гнів. На ньому базуються розколи. Я обрав сторону барикад всередині країни.

Якщо під час споживання інформації опускаються руки, ви занурюєтесь у відчуття безпорадності, безнадії, безвиході, відчаю — це може бути мікс емоцій, притаманний навченій безпорадності і він базується на дуже глибинному переконанні, що моїх сил не вистачить, щоб повпливати на ситуацію. Що усі зусилля даремні і не приносять результатів. Безпорадність зупиняє, сковує наші дії.

Коли ми бачимо явну маніпуляцію і те, що люди на неї ведуться, накриває відчуттям: Люди, як можна бути такими тупими!?!?

Це гнів. І він відколює нас від наших людей.

Глибинні переконання та перевірочні питання, які допомагають:

- Завжди є вихід, завжди є рішення. Щоб його знайти треба заспокоїтись і порадитись зі своїми.

- Хто автор тексту?

- Яке співвідношення позитивних та негативних ідей в тексті (краще прямо порахувати)?

- Як багато автор використовує категоричних узагальнень?

- Наскільки багато непідтверджених нічим чисел (вкрай багато/вкрай мало)?

- Чи використовує автор невизначені звернення чи згадування когось?

Що робити, коли накрило людину поряд

- Пауза. Не поспішаємо включатися і рятувати чи хейтити. Емоційне затоплення має знизитися до рівня, коли людина здатна чути і раціонально сприймати інформацію. Оптимально — 1-3 дні

- Не намагаємось працювати з усіма. Визначаємо, чий психологічний стан і чиї переконання впливають на нас найбільше, обмежуємо свою зону відповідальності та контролю, щоб не вигоріти. Решту — ігноруємо, як би не чесалися руки.

- Пам’ятаємо, що бажання включитися в роботу з постраждалими від ІПСО — це ехо самого ІПСО, яке докотилося до нас і вдарило в наше чутливе місце. Реагування — важливе і має бути. Проте планомірна, проактивна, регулярна робота важливіша за нехай і дієві, але імпульсивні та реактивні кроки.